Oh, my heart!

Хто б міг подумати, що робота зупинитьсч через нестачу схеми. Простоі доброі схеми ажурного серця. Малеееееееньке уточнення: серце має бути догори ногами, в тому сенсі, що в'яжу я зверху донизу і всі чудові відпрацьовані схеми мені не подобаються. Звісно, вони б і вам не сподобалися, якщо б потрібно було замінити одне подвійне зменшення на "три петлі з однієі" при вив'язуванні сердечних кутів. Неестетичненько.
А спочатку здавалося, що це так просто - переверни картинку догори ногами і там, де люди зменшують - збільшуй та навпаки.
Така прикрість під кінець року)))))

Так, це наш в'язальний клуб!

Ну що ж... буває. Явище міжнародне)))

та навіть підписувати не буду))))

технічне

Виявляється, що коли пишеш до блоггеру з телефону, то шрифт падає до маленького, і навіть вручну не хоче збільшуватися. От холєра))) А я вже так зраділа було можливості зовсім не присідати. Їдеш собі вулицею, взяв, та й запиляв фоточку до блогу.

Дві гарні новини:

такі сердечні справи)

Зранку Катруська отримала від мами новий коул до шапки, а від пана-Бога - повні пригорщі довгожданного снігу.
   

Нічого нового, просто руки стали під правильним кутом, був вільний вечір і ось жакардова двійка. 

Загалом я дика злидня - все, що роблю сама, нещадно критикую і завжди незадоволена результатом. Але сьогодні - все добре :)  Настрій гарний, рука легка...

Гречана Вовна трошки полежить на лаврах, вип'є солодкої амброзії і піде далі - мучитися, сумніватися, перев'язувати. Давно я не брала до рук гачка, от що...

"Сьогодні день для светрів і какао"

Yu-huh!! Слава відданим охоронцям з Катруськиної школи, які не лінуються обходити "ОЧАГ" (так називається наша школа) периметром та збирати загублені дітьми речі. Тож знову маємо втрачене. А ще у школі є спеціальна шафка для загублених речей, здоровенна така шафа, скажу вам. У ній є все - від шкарпеток до курток. Все розумію, але як можна залишити у школі новенькі кроссовки і не знайти їх у цій шафі?? як?? "любі діти, бідні ваші мамці!" )))

Светр є, де какао?

Нагадаю, що це сумська пряжа, та моя спроба виплести градієнт від сірого до рожевого.
Загалом це найулюбленіша та найносибельніша річ  осені-зими 2015 року.
Наразі думаю, чи не час мені переходити на якийсь інший рівень, бо задля моїх власних дітей такої кількості плетених речей явно забагато). Такі думки давно носяться у повітрі, гальмує тільки формат співпраці: працювати на замовлення це як співати під фонограму... хоча, можливі ж якісь доленосні зустрічі, щоб дует в унісон і політ фантазії? ні?))