Дивний день - химерні люди

Сьогодні достоту знаменний день - я втрапила до пряжного магазину, де руками чіпати пряжу не можна. Категорично.
- Але як я дізнаюся, що воно не колеться?
- Я і так знаю, що не колеться!
- Але ж у всіх своя уява про "не колеться"...
я навіть розгубилася.
- А вам би ото все поперевертать та й піти? А я потім складай?! Ідіть уже, женшина, все одно нічого не купите, я вже бачу.
- А як ви то визначаєте, по очам? - так, цікавість у мене таки забиває потяг до самозбереження, але що ж робити, коли я така варвара))
- Женшина, ви ж не перша і я не вчорашня - ходите тут, носом крутите, нічого не купляєте, то йдіть вже зразу.
Продавчиня вперла руки вбоки і я, як дружина досвідченого собачника, добре знаю, що то те саме, якби в собаки почала йти з рота слина і показалися ікла... Тож я пішла собі. Понесла свого писка, який крутиться та ніц не купляє до іншого місця)))
Цікаво, такий спосіб продажу дієвий?) хоча.... Може вони там спайс продають, а пряжею вітрину прикривають? В кожному разі - чудовий експірієнс: звичні схеми ламаються неждано і в одну мить.

Хооолоднооооооо... (с) Вакарчук

Холоди врізали за одну ніч! В кімнатах бадьоре повітря, на вулицю взагалі не хочеться виходити, кицька відвоювала собі найтепліше місце ближче до кухні... і тут дуже вчасно пришла пряжа від Надії. Тепер в'яжу теплого светра для мами і рятуюся гарячими напоями. Ух, якби до цих напоїв додати хоч ложечку тої рідини, що  побувала у шарантському перегонному кубі - було б тепліше)) Але Гречана Вовна давно прийняла алкогольний целібат і сурово його дотримується. Тож періодично граю з сином у доганялки - зігріває)
А ви як грієтеся?

дуже тепла пряжа

Жалілась під осінь малесенька жабка...

A long time ago, ще коли Гречана Вовна не дуже сильно розумілась на пряжних закупівлях, а основним критерієм цього процессу було "гарненька!!" та "ні, ще грам 500 докуплю!" дивним шляхом, через Москву з Пітеру, дісталось мені чотири пасми гарненького шовкового прядива від магазину Баби Марти. Короткосекційного, ага. Зелененького... Кольору молодої жабки.
Я його тулила і туди, і сюди, але... з цими короткими секціями маєш бути пильним. Нічого в мене не виходило. І вже коли терпець увірвався, і я вже було навіки забракувала ці останні дві дуже порізані пасми, на очі мені втрапила давня картинка з светром, який в'яжеться саме такими маленькими клаптями - тут трошки, потім з іншої сторони...

backside

front

Щоб трошки приглушити жабячість, додала дві нитки (щось типу "Ірису") бавовни. Вона трошки сідає при пранні і добре тримає форму цього багатокутника.

Літо було дуже насиченим, в'язала я уривками, так що в самому кінці з'ясувалося, що наша красуня підросла і таки не влазить у це диво інженерного задуму... Тож довелося вставити клин по всій довжині - від самого низу попід пахвою аж до манжету. І я вам скажу, що це перша в моєму житті вдала вставка - вона не виглядає сирітською спробою прикрити неминучий епік фейл, а дуже навіть органічно вплелася (у буквальному сенсі) до светру. Єдина прикрість - рукави. Не подобаються вони мені... Можна, звісно сподіватися, що через пару місяців красунечка знову дасть зрісту і ті рукави будуть дуже навіть органічними. Що б там не було - перевязувати не стану: сама конструкція така, що для перевязування треба розпороти, розпустити, потім довязати, зашити... Ні-ні, при такому розкладі це затягнеться на довгі роки ))

моя ясноока)

Спляча Красуня

На честь першого, по-справжньому прохолодного осіннього ранку - сонна дитина на зупинці шкільного автобусу.

рученьки терпнуть, злипаються віченьки...

У новому кардигані. Тому самому Лало, який я клялась не копіювати! обіцянки-цяцянки, ага. По-перше - Катруська сказала - "хочу таке!". Тому по-друге вже не важливо...
Наразі маю тільки одне - в'яжеться дуже швидко и просто - як казочка читається. Все інше - і фірмова мішкуватість, і псевдоградієнт мені чогось не дуже.

позиція друга - драматична

крупним планом

п.с. Цим постом я вітаюся з шановними колежанками та іншими маніячками гострих спиць унд гачків і сподіваюся на довгі бесіди холодними зимніми вечорами )

В'язати у дорозі...

Як тільки потепліло, ми стали багато їздити: подорожувати, гостювати, на виступи з донькою, у справах, тощо. Цього року помітила. що люди стали менш зневажливо ставитися до мого хобі і взагалі градус доброзичливості підвищився. Ну, або я нарешті втрапила до гарного товариства)))

У автобусі до Києва