Знижка на шапку

Взагалі-то я не їжджу зустрічатися з клієнтами заради плетіння шапки. Ну, хоча б тому, що поїздка слякотним містом, у якому мер вирішив, що сніг мають підбирати з вулиць або волонтери, або Хрещені Феї - це не аби-яка радість. Та я зв'яжу ту шапку швидше, аніж доїду через все місто туди, а потім назад. Алгоритм такий: клієнтка  висилає мені на мейл фото вподобаної шапки/снуду/рукавичок, я прошу її зняту дві мірки - окружність голови та довжину від брови до маківки або ширину та довжину долоні, або ще якісь нескладні мірки і за тими мірками працюю.
Цей випадок був не такий: по-перше дівчина у слухавці дуже просила зустрітися особисто...
- Бачте, це у мене такий принцип, мені психологічно важко щось замовляти, якщо я не подивлюся у вічі майстрині.

Ну. може й справді, подумала я, звісно, зараз такі часи... мо' воно й справді принципово, а раптом я агресивне стерво, яке наплете такого, що потім голова болітиме ще пару сезонів носіння тієї нещасної шапки?
-Та добре, давайте зустрінемося на метро "Університет".
-Ой, ви знаєте, у мене є тільки обідня перерва, я до того метро і не встигну, давайте у "Львівській Кав'ярні", я там працюю поруч.
-Ну, давайте, - легко погодилася я.
Легко погодилася, тому що було і "по-друге": там недалеко є моя улюблена книжкова крамничка, я вже з місяць не купувала нових книжок, тож заодно й...

В тому, що жодна з нас не запізнилася, не зламала по дорозі ногу на льоду і не втрапила по дорозі до міліції з якогось там фантастичного приводу є ознакою принциповості долі - вона мала нас звести до купки, вона звела.
- Ви запізнилися, - строго сказала мені симпатична дівчина років 30, яка швидко знайшлася у кав'ярні за описом присланим поштою.
-Емм... та ні - ще хвилин з 6-7 маю...
-У вас відстає годинник! - ще строгіше зауважила клієнтка.
- Та ну чого б він.. та добре.. перепрошую, - вибачилася я, бо не люблю ні відчитувань, ні складних ситуацій.
Тільки-но замовила кави, як забамкав дзвін сусідньої церкви, мабуть у дзвонарів теж відставав годинник.
Ми замовили каву і стали розмовляти про те, що саме хотіла мати клієнтка. Улюблена частина переговорів - люди розкриваються, на обличчях з'являється мрійний вираз... Аякже, ми ж продаємо не стільки речі, скільки мрію про те, як людина у тих речах буде щасливою.

Це мав бути комплект. Так, вона вже точно визначилася: шапка, снуд на дві петлі та рукавички. Як на мене, то це перебір,  аутфіт має бути на дві речі - або шапка зі снудом, або снуд  з рукавичками, абощо.. Три - то занадто, але я вже давно знаю -  або ти в'яжеш на замовлення, або вчиш смаку))
Поступово, у процесі бесіди, відпав снуд, потім рукавички, залишилась шапка.
Треба сказати, що складові ціноутворення у мене дуже прозорі, я завжди пояснюю у якому місці є надбавка за складність, де можна зекономити, де не варто й починати... З огляду на те. що коси дорожче гривень на двадцять, клієнтка вирішила, що шапка має бути простою лицьовою гладдю. Світлою (бо за темну. боронь Боже, чорну пряжу я беру дорожче). Без другого внутрішнього шару. Без декоративних гудзиків чи ще яких прикрас. Без помпонів. З дешевої турецької Ярнартівської пряжі, якщо ви розумієте, про що я....
Власне кажучи, ми прийшли до панчохи. Простої нудної панчохи з резинкою італійським набором. Половину вартості якої я витрачу просто на транспорт...  (Мій внутрішній менеджер з продаж корчився у передсмертних  конвульсіях, ага ).
- Пряжу я сама куплю, ста грамів вистачить?
- Вистачить, звісно. Я Вам дам адресу поштового відділення - вишлете її, як купите.
- Пересилка коштує грошей. - невдоволено скривилась клієнтка.
- Вибачте, - я знайшла в собі сили впертися, - я можу купити пряжу сама,  ви маєте оплатити її вартість наперед, можете купити самі, але тоді відправите поштою.
Дівчина строго подивилась мені прямо у вічі, напевно розмірковуючи, наскільки вона може мені довіритися. ЇЇ сумніви були такі явні, що це вже було непристойно...
- Ну добре, - зважилася вона, - я вишлю.  Але, раз такі справи, давайте поговоримо про знижку.
-Що??
-Знижку, - твердо повторила дивачка і знову втупилася в мене. - Ось дивіться, ви не можете приїхати за нитками, я маю їх висилати, це мені незручно...
- Але почекайте, - спроба перебити цю дівчину нічого не дала, - ми ж так не...
- І взагалі - у країні зараз важкі часи, бізнес у простої, роботи немає, а я даю Вам замовлення, можливо, наступного разу знову прийду до Вас або порекомендую своїм знайомим. В такій ситуації знижка - цілком розумна річ!
- Вибачте, - стримуватися від сміху нелегко, особливо, коли нападає "сміхунець", - Вибачайте, але я взагалі не надаю знижок за свої роботи.
- Що, ніколи??
- Ніколи.
- Так справи не робляться.
- Безумовно.
- Ви прогорите з вашим бізнесом.
- Можливо.
- Всі роблять знижки клієнтам.
- Я - ні.
- Знаєте що? Тоді я взагалі нічого у вас не замовлятиму, отак!
І вона пішла.
І я рада-раденька. Бо  моєї ввічливості не вистачило б на відмову і все у нас складалося б у дусі першої розмови. Ось так:

А тепер розкажіть - у вас було щось таке ж дивне й повчальне?