Рік тому здавалося, що нічого страшнішого ніж це, вже не буде.
Не може бути страшнішим щось від чоловіків, що стояли під фанерними щитами і не відступали. Хоча всі розуміли - ми вмираємо, ми беззбройні, безсилі, приречені на поразку від осатанілої держави. Але все одно - стояли. Море вогню. Море вогню і жорстокості.
А потім сталася війна...
Безумство скаженої пропаганди розділило світ навпіл. Кандидати наук, домогосподарки, фізики та лірики, бізнесмени - це все в минулому. Тепер ми або солдати, або працюємо на фронт. Шиємо, плетемо, закупаємо медикаменти, сушимо овочі, чергуємо по госпіталях і відправляємо-відправляємо-відправляємо силу-силенну бандеролей, посилок, бусів, фур... За цей рік ми дуже змінилися - навчилися не зриватися, навчилися терпіти, навчилися менш спати. Наші менеджерські навики левел-апнулися настільки, що зателефонуй Гречаній Вовні посеред ночі і скажи: "потрібно таке от... зелене, з червоним колом посередині і щоб квіточка в колі, а ну і щоб бушлати... от скільки є - стільки і давайте!" І Гречана Вовна на повному автоматі зателефонує ще п'яти людям, ті п'ять ще двадцяти і до ранку матимемо зелене з червоним і квіточкою. І на додачу ще 20 бушлатів - все, що є. Так ми зараз живемо.
Основна задача - збереження країни і .. гідності. Достоїнства, завдяки якому можна вистояти серед бурі інформаційної війни, криків, істерик та проклять. Спокою, з яким ми вислуховуємо про себе, і лише подумки рахуємо: "фашист - 4 рази, хунта - 1 раз, рагуль - 6 разів за розмову".
Попереду ще чимало роботи - перемогти, відбудувати, пересаджати політиків, обрати нових... а життя одне - не марнуйте його ставанням на карачки та відгавкуванням від нападників, бережіть себе. Не відмовляйте собі у простих радощах життя - гуляйте при можливості, читайте дітям, вишивайте кошенят, ведіть приємні бложики для душі - тримайтеся.
Virescit vulnere virtus
Не може бути страшнішим щось від чоловіків, що стояли під фанерними щитами і не відступали. Хоча всі розуміли - ми вмираємо, ми беззбройні, безсилі, приречені на поразку від осатанілої держави. Але все одно - стояли. Море вогню. Море вогню і жорстокості.
А потім сталася війна...
Безумство скаженої пропаганди розділило світ навпіл. Кандидати наук, домогосподарки, фізики та лірики, бізнесмени - це все в минулому. Тепер ми або солдати, або працюємо на фронт. Шиємо, плетемо, закупаємо медикаменти, сушимо овочі, чергуємо по госпіталях і відправляємо-відправляємо-відправляємо силу-силенну бандеролей, посилок, бусів, фур... За цей рік ми дуже змінилися - навчилися не зриватися, навчилися терпіти, навчилися менш спати. Наші менеджерські навики левел-апнулися настільки, що зателефонуй Гречаній Вовні посеред ночі і скажи: "потрібно таке от... зелене, з червоним колом посередині і щоб квіточка в колі, а ну і щоб бушлати... от скільки є - стільки і давайте!" І Гречана Вовна на повному автоматі зателефонує ще п'яти людям, ті п'ять ще двадцяти і до ранку матимемо зелене з червоним і квіточкою. І на додачу ще 20 бушлатів - все, що є. Так ми зараз живемо.
Основна задача - збереження країни і .. гідності. Достоїнства, завдяки якому можна вистояти серед бурі інформаційної війни, криків, істерик та проклять. Спокою, з яким ми вислуховуємо про себе, і лише подумки рахуємо: "фашист - 4 рази, хунта - 1 раз, рагуль - 6 разів за розмову".
Попереду ще чимало роботи - перемогти, відбудувати, пересаджати політиків, обрати нових... а життя одне - не марнуйте його ставанням на карачки та відгавкуванням від нападників, бережіть себе. Не відмовляйте собі у простих радощах життя - гуляйте при можливості, читайте дітям, вишивайте кошенят, ведіть приємні бложики для душі - тримайтеся.
Virescit vulnere virtus
Тиждень спілкуюсь зі своїм лікарем, кожен день доводиться його бачити і його сім*ю. Спочатку була радість від того, що він повернувся з АТО. Потім істерика, що його знов туди посилають, потім побачила, на що його перетворило дві війни (Афган і нинішня) і тепер просто дивуюся с сили мужності його дружини... Словами це важко описати.
ВідповістиВидалитиа я почала розуміти своїх бабуль, які не були так суворі до дідів, як я. Мені все здавалося, що бабці занадто над ними трясуться, і занадто їм прощають... А вся справа в тому, що діди пройшли крізь пекло і вижили. Повернулися, скалічені душевно, але живі. Ото й усе.
ВидалитиВсі воїни, яких я тільки знаю - змінилися. З цими змінами нам усім жити, і жити буде нелегко. Завтра йду до шпиталю. Що я там знову побачу?